Пролог
Коли тривоги стихнуть за вікном,
І ніч розмиє межі і деталі,
Мій перший склад прокинеться від сну
На аркуші, де гостроти замало.
I
Стікають пасма — мокрі штрихи ліній,
На білу сповідь чистого листа.
Так вірш росте із темряви і тіней,
Де сон і дійсність — спільна висота.
II
Ще на душі чорнило не просохло,
Блищить, мов скло у вогких молитвах.
Все, що в тиші дозріло і замовкло,
Застигне ритмом у моїх рядках.
III
Своїх дітей — ці псалми опівнічні —
Я сповиваю в тишу і тепло.
Вони — моє світіння непублічне,
Що лагідно лягає на чоло.
IV
Не руш їх зараз — хай вбирають спокій,
Звершивши шлях у небесах німих.
Це на душі лишився слід глибокий,
Мов теплий віск від поглядів твоїх.
Тiнi моei душi з циклу вiршiв ще та поетеса
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126050701898
Свидетельство о публикации №126050701898
Рецензии