Сонет III

         
Я п`яний був, як перший винороб,
Грон виноградних пивший аквааіту.
Була любов, остання із хвороб
Дитячих, що їх мусим пережити.

І ти була, все переживша, щоб
Мене, як справжня жриця Афродіти,
Після моїх не зовсім вдалих спроб
Могла чомусь важливому навчити.

А потім очі звужувала ти
Від втоми й завше засинала перша,
І я тоді на ліру клав персти.

Насправді - на круті діввочі перса.
І вірші я читав про нас обох,
Що мною складені з сонетних строф.

        Оригинал

Я опьянен, как первый винодел,
Отжатых лоз изведавший броженье.
из страстных недр восходит вдохновенье,
И темен путь в лирический предел.

Не потому ль и стих мой зазвенел,
Что с ним соприкоснулось вожделенье
И кровь отпечатлела в нем биенье
Двух слдострастьем сопряженных тел.

Когда гляжу на буйном ложе ночи
В твои томленьем суженые очи,
Уста невольно складывают стих,-

И он шумит и рипмы стелет шире,
И пальцы протекают, как по лире,
По крутизне сих персей молодых.


        Абрам Эфрос