Ми тримались за руки
у розкотисті грози
І сплітались, як лози,
у тривожні літа.
У очах застигали
і надія, і сльози,
В них таїлась відгадка
і проста, і свята.
Так багато хотілось
розказати в той вечір, ‘
Коли свічка згасала
і жахала пітьма…
Тільки погляд глибокий
і усмішки відверті
Берегли від тривоги
краще слів і псалма.
Ми в’язали цей вузол
на талан і на вічність,
Не шукали дорогу,
що могла б розвести.
Мали долі дарунок:
ніжність, ласку і вірність,
Відчували опору
в миті драм і війни.
Стали срібними скроні
і жадання простіші,
Смуток часом відчутний
і бентежно серцям.
На життєвій дорозі
вирували завії…
Шлях назад недоступний,
та й навіщо він нам?
Сядем поруч близенько
і відчуємо ніжність…
Хай, як спалах у небі,
пролітає життя.
Душ солодке блаженство
і сердець мелодійність
Зроблять лагідним вечір,
сколихнуть почуття…
Сядемо поруч
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126050502460
Свидетельство о публикации №126050502460
Рецензии