16-19

u821.
Лава;ндове море лілово-лілове.
Даруй мені, доле-любове, любо;ви.
Доволі для ра;я єдиної миті.
Даруй мені, небо, своєї блакиті.
Радіє долина, дощами умита.
Даруй мені, земле, дорі;дного жита.
Шаріють замерзлі кали;нові грона,
а кров застигає з червоного в чорний.
Хитається вибір то вправо, то вліво,
чекає поради із змі;єва лігва.
Сумління свободи у вічності прагло,
допоки під дудку хиталось вага;дло.
Не буде привілля в оздобі кайданів.
Зі сходу світа;ння надходять багряні;.
Гарцює лукавий у ритмі фокстроту,
души;ць назбирає в торбині достоту.
Зозуля не спала, зозуля кувала.
У птаха така небагата уява.
Зозуля не вміє дивитись за обрій
і може не;втіху навіяти вкотре.
Не вірю, зозуля, в твоє ворожіння.
Буяє весна, а не мжиця осіння.
Спинила кувати зозуля на;прасно
і куля злетіла в польо;ті невча;сно.
Наліво пусте;ля, і справа пусте;ля,
і вище небес простирається стеля,
і серденько б'ється в упалій кліти;ні.
Де щасно на світі нещасній людині?
Навіщо ти, Боже, залишив сумління —
людині від цього до горя тяжі;ння.
Навіщо блукають незаймані душі
по вічному полю, за хліб цей насу;шний.


Рецензии