16-19

Лавандове море лілово-лілове.
Даруй мені, доле-любове, любови.
Доволі для рая єдиної миті.
Даруй мені, небо, своєї блакиті.
Радіє долина, дощами умита.
Даруй мені, земле, дорідного жита.
Шаріють замерзлі калинові грона,
а кров застигає з червоного в чорний.

Хитається вибір то вправо, то вліво,
чекає поради із змієва лігва.
Сумління свободи у вічності прагло,
допоки під дудку хиталось вагадло.
Не буде привілля в оздобі кайданів.
Зі сходу світання надходять багряні.
Гарцює лукавий у ритмі фокстроту,
душиць назбирає в торбині достоту.

Зозуля не спала, зозуля кувала.
У птаха така небагата уява.
Зозуля не вміє дивитись за обрій,
і може невтіху навіяти вкотре.
Не вірю, зозуля, в твоє ворожіння.
Буяє весна, а не мжиця осіння.
Спинила кувати зозуля напрасно
і куля злетіла в польоті невчасно.

Наліво пустеля, і справа пустеля,
і вище небес простирається стеля,
і серденько б'ється в упалій клітині.
Де щасно на світі нещасній людині?
Навіщо ти, Боже, залишив сумління,
людині від цього до горя тяжіння.
Навіщо блукають незаймані душі
по вічному полю, за хліб цей насущний.