Ховає дощик боязку покору
За холодами слізної весни…
Хтось піднімає часто очі вгору,
Де квітень травню небо відчинив.
Хтось дивиться у небо — не від щастя,
Мабуть, там більше простору для дум…
А квітень травню в душу без причастя
Передає невідворотний сум.
І вже не дощ — а ніби каяття це,
Що невблаганно ллється крізь роки…
А світ стоїть, як крихітне багаття
У темряві небесної руки…
***
© Copyright: Ольга Гресс, 2026
Свидетельство о публикации №126050402881
Свидетельство о публикации №126050402881
Рецензии