***

Зі смаком маракуї

Працюють бджоли, у саду гуде,
серед суцвіть духмяніє інтрига –
у гамаку лежить «Сафо» Доде.
Не куртизанка – усього лиш книга.

Якийсь альфонс залишив її тут,
любов уже напевно не смакує.
Хоча вона – найкраща із отрут,
хмільне вино зі смаком маракуї.

Не віриться у чесність і добро.
У справедливість теж немає віри.
Узад скоріше потече Дніпро,
аніж сама загине ця сатира.

Продажність, лицемірство, епатаж
та ненаситність – нині еталони.
Триватиме допоки дикий раж?
Які ще намалюють нам ікони?

Порядність – поглинає сіре тло,
байдужість – забира останні сили.
Чому ховаєм очі ми за скло,
свої обличчя масками закрили?

Куди нам стелять бусурмани шлях?
Ми пливемо ілюзій течією…
Уже кується десь останній цвях!
Невже умрем родиною всією?.

І знову небом крадеться шахед,
на згарищах будують нові трони.
Гуде бджолиний рій – лише вперед,
а серце розривають мідні дзвони.

03.05.2026