Коли не бУло нтернету

„Коли не бУло інтернету...”
Так починаються казки
...Мов сакури, тоді цвіли книжки
І по життю бродили дивні сни...
Ми берегли даровані букети,
в чекання-вази клали на столи
їх – ніби неримовані рядки
читали ми у книгах непоетів...

Гуляли вільно по селу дими
перемовлялись, гріючи люлькИ...
Коти-сміливці – на дахах зими
із сонцем стиха розмовляли...
ми -
стежками подиву
калюжами весни, коли усе, усе
буває зовсім вперше
- вечірнім і небесним фіолетом -
ходили в нетрі
і ночували в зоряних наметах
палахкотіли вогнищ язики
у наших грудях, але тихий шепіт
злинав звідільсь
із тихих тиш нічних...
і ми торкалися волоссям до трави
ховаючи обійми в шорских светрах.....

„Колись давно, коли не бУло інтернету”
... так починатимуть розповідать казки
про Правду сиву на старій планеті
Про Бога, що у дзвонах загубив
сивезну бороду, заслухавшись безсмерття
у співах птаства і людей,
що сотворив
колись, давно, і десь,
замислившись чомусь, на диво, про самОго сЕбе....

...Веселі внуки і допитливі, і вперті
за вуса смикатимуть:
„- діду, розкажи
іще
про піч, і про живу лелеку,
і про книжкИ з тоненького паперу,
що обережно брали до руки
щоб не пошкодити,

... колись небудь не стане інтернету,
мов павутиння, здує всі тенета
з лиця і з рук, з волосся матінки-землі
- веселий вітер,
і знов тоді прокинуться казки...
мов мовчазнІ, прозорі, сиві діти
до мене зІйдуться,
розкажуть про світи
надимлені
і про ласкаве небо,
мов пОстіль лагідна з подушечкою сонця...
і про чарІвні сни,
в які їм
повернутися
ще треба...