Поки вдома війна серце рве на шматки,
Я живу у краю на Дунайських просторах.
Тут спокійна весна розсипає скарби,
Мій немислимий сум розчиняє у росах.
Коли-небудь, мов сон, прилечу я сюди,
Де Морава й Дунай котять води завзято.
Буду пити озон і шукати сліди,
Де ловила я кайф, зустрічаючи ранок.
Я згадаю Девін і руїни німі,
Вікопам’ятний Град і природи дарунки.
Чарівний передзвін, миготіння свічі
У мереживі свят привітають сяйнувши…
Повернусь у весну, у ліси і гаї,
У красу чарівну романтичного міста
І скажу, що люблю ці розлоги п’янкі,
Біль в душі розтоплю теплим спогадом літа.
Прошепчу я: “Привіт! Я скучала, повір!
Бачиш, я ще жива, все у мене у нормі.
Ще триває політ у мелодіях лір,
Ще знаходжу слова у хвилини самотні…
Пам’ятаю усе: і привітність озер,
І величність річок, і омріяні гори…”
Ні, тепер – не чуже! Рідним стало тепер
Місто світлих думок і міцної опори…
Привiт, Братиславо
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126050101599
Свидетельство о публикации №126050101599
Рецензии