Якщо я вiдображення Свiту...

Якщо я відображення Світу, а скоріше, що навпаки,
То чого ж я така дурепа, що не можу себе знайти?
Вже забула чого я хочу, загубила десь олівці.
І не мрію давно проти ночі, забуваючись в напівсі.

Все частіше мовчу, не плачу, а плекаю свій світлий сум.
Каву п'ю не завжди гарячу у компанії тихих дум.
Підвіконня, планшет і квіти. Усамітнення. Час зірок.
Не збираюсь тихенько скніти, час зливаючі у пісок.

Усамітнення, як блаженство, як розмова з своїм єством.
Не поводжусь з собою зверхньо, намагаюсь зійти зерном,
Що чекало тепла і сонця, що чекало давно весну...
Так, у Світі ми тільки гості. Може я щось дурне верзу?

Та лягають доладно рими. Пью устами їх теплий сік.
Не читаю щодня новини, підбираю веселий нік.
Відпускаю за течією у віршах всі свої думки.
А вони, мов птахи весняні, повертаються з висоти.

Ще й приносять мені натхнення, розквітають у тишині,
І знаходжу себе поволі у простій щоденній весні.
І нехай ще не все відомо, і не кожен ясний мій шлях —
Я тримаю у серці сонце, і воно проросте в віршах.

30.04.26