Мій дім тепер став прихистком для суму.
Сум входить тихо, чемно і безшумно.
Завжди мовчить, я це мовчання знаю -
від нього в мене вуха закладає.
За мною мовчки ходить по кімнатах.
Його й раніше не хотіла б знати.
Що він таке і в чому сенс і сутність?
Я відчуваю скрізь його присутність.
Бере за плечі - я від того плачу.
З ним поруч в дзеркалі себе не бачу.
Чомусь постійно заглядає в очі,
немов про щось мене спитати хоче.
Чи не про те, про що колись змовчала?
Чи зайве і різке чомусь сказала?
Я запах слів цих в сумі відчуваю -
він ними переповнений до краю.
Так листя пахне, чорне і змарніле,
бо до землі його дощем прибило,
а ще могло рости і зеленіти,
та раптом осінь увірвалась в літо.
Ношу щодня, як хрестик, сум покірно,
бо він тепер в мені, вже вріс підшкірно.
Міцне коріння зрошене сльозами,
бо сум - це те, що пережито нами.
Сум
© Copyright: Елена Войнаровская, 2026
Свидетельство о публикации №126043000358
Свидетельство о публикации №126043000358
Рецензии