Я ніколи не буду твоєю-
не судилося, вибач мені.
То ж чому знов прийшла на алею,
де весною проводили дні?
Через ночі оті , солов'їні,
і акації запах п'янкий,
через очі, кохані, єдині,
що тоді потонула я в них?
Ти про мене вже більше не згадуй,
хоч тебе я в душі бережу.
Я в алеях тінистого саду
по опалому листю ходжу.
Наяву, як вві сні , я живу.
Дежавю, дежавю, дежавю.
В алеях тiнистого саду
© Copyright: Елена Войнаровская, 2026
Свидетельство о публикации №126043003063
Свидетельство о публикации №126043003063
Рецензии