Опоздание

Н.Бидненко
Запізнення

Чому з любов’ю ти прийшов так пізно,
Коли душа згорнулася в клубок,
І почуття зібралися на тризну,
Заперши міцно серце на замок?

Навіщо, любий, ти бентежиш марно
Оті бажання, що пройшли давно?
Все, що для двох нам обіцяла карма,
Лишилось в чорно-білому кіно.

Не треба, любий, про кохання всує
І не мани в зелені моріжки...
Як раптом Доля ще раз поцілує –
Не побіжу до тебе навпрошки.

По злій стерні, ще й босими ногами
Колись я бігла лиш тобі навстріч,
Та без тепла укрилася снігами
І відлетіла в далеч наша ніч.

Але ж було: я так тебе любила,
Що білий світ здавався як пітьма...
Вернути щось тепер уже несила,
Тож зрозумій, що ти прийшов дарма!
***
Зачем с любовью ты пришёл так поздно,
Когда душа свернулась вся в клубок,
И чувства все собрались как на тризну,
Закрывши крепко сердце на замок?
Зачем, любимый, ты волнуешь зря
Желанья  те, которые прошли давно.
Всё, что на двоих нам обещала судьба,
Осталось в чёрно-белом кино.
Не надо, любимый, про любовь совсем
И не мани в зелёные чащи...
Как вдруг судьба ещё раз поцелует -
Не побегу к тебе я прямиком.
По злой стерне, босыми ногами
Когда-то бегала к тебе навстречу.
Но без тепла укрылась вся снегами
И улетела в даль наша ночь.
Но было это: я тебя любила,
Что белый свет казался, что темно...
Вернуть обратно, знаешь, нету силы,
Пойми ты, что пришёл напрасно!