Листи до своei правди цикл ще та поетеса

Я від себе до тебе друкую листи,
Я пишу по ночам, коли місто засне.
Щоб у темряві цій допалити мости,
Що ведуть у минуле, чуже і тісне.

Я ніколи не була ще щира отак,
Ніч навчила знімати з душі кайдани.
Простягни свої думки крізь морок пітьми —
Кожне слово моє — це свободи маяк.

Це мій власний, нічний, нескінченний двобій,
Де думки, як прибій, оживають і б’ють.
Я назавжди — вогонь! Де ж той спокій є мій?
Це моя найщиріша, оголена суть.

Я від себе до тебе друкую листи,
Мої хвилі-думки — наче вічний прибій.
Крізь тумани нічні намагаюсь я йти
До мовчання твого і до правди своїй.


Епілог:

Вогонь догорів, і кава застигла у чашці,
Кіт сонно зітхнув, відчуваючи перший промінь.
Писати про правду — це, мабуть, найважче,
Бо ніч забирає слова у свій вічний полон.

Я листи ці лишаю на березі тиші,
Де море змиває сліди від кайданів і тьми.
Тож нехай цей світанок нарешті напише
Про те, з ким насправді зустрінемо ранок ми.