Син оч

Про них розповідаю неохоче,
та знайте,в Білозір'ї вони є
ця розповідь моя про сині очі.
ті,що згубили серденько моє.

З літами її очі потьманіли
у неї є онуки і сім'я,
в відносинах її незрозумілих
тоді не бачив сенсу зовсім я.

Знов згадую ту мить,як закохався
минулися давно обох жалі,
та давній спомин в пам'яті зостався
про пристрасть,ту,що сталась у селі.

У неї очі сині,мов волошки
знов виринають з пам'яті,мов сон,
магічні й магнетичні,мов в ворожки,
забравши мою душу у полон.

Кохання літні дні подарували
і чар п'янких душі нестерпний тиск,
скорили і мене причарували,
я про її очей чарівних блиск.

Пора забути,тільки вже не можу,
її тугу розплетену косу,
коли побачу я особу схожу,
то згадую очей її красу.

Вони мені ввижаються щоночі,
вві сні не пам'ятаю,чи кричав,
ті волошкові,неповторні очі,
бо схожих у житті не зустрічав.

Той спогад мовби ноша за плечима,
хоч охолола вже давно душа
хай вибачить та, з карими очима,
що присвятив не їй цього вірша.

Пора забути тільки я не хочу,
думками вкотре душу лікував,
та знов згадав її блакитні очі,
ті очі,що Чубенко цілував.

травень 2026
О.Чубенко-Карпусь.