«Вона не втікала від ілюзій. Вона приручала їх у своїх рядках».
Рано прокинулась — ніби в ілюзії знову,
Місто в туман загорнуло ранкову розмову.
Брехня приміряє пальто біля входу в мій дім,
Я тихо за нею іду, розчиняючись в нім.
У дзеркалі — риси, та зовсім немає обличчя,
В думках — відголоски боїв та вчорашнє заріччя.
Тінь на стіні — мій єдиний і відданий друг,
Там, де затягся у зашморг цей згубний наш круг.
Місто прокинеться, змиє дощем всі печатки,
Сховає під брук всі мої помилкові початки.
Тільки у душах — як привид, що марить весною,
Тягне туман повсякденний за мною й тобою.
Знову ці кроки по залах порожніх і довгих,
Правду шукаю в слов;х — у німих і вологих.
Брехня посміхнеться, запросить у пастку тепер —
Я у капкані ілюзій... і власних химер.
Пробудження в туманi ще та поетеса
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126042608494
Свидетельство о публикации №126042608494
Рецензии