Нация Незламних

 Ніяка нація не народжувала і не народжує стільки талантів, як Україна. І ніяка нація не
ставиться до них так недбало.
Смерть-темна безодня, з якої ми, народжуючись, виринаємо на коротку мить. І тільки
Герой, народний обранець, який його волею і власним вибором віддає своє життя за Свободу і Незалежність цього Народу і Країни, в якій Той мешкає, на коротку мить
підноситься до Творця. Це моя найзаповітніша і тому, мабуть, нездійсненна мрія. Найзаповітніші  ж мрії завжди нейздійсненні…

   Такі непересічні та пафосні думки надихали мене в кінці квітня, поки я, скоріш за все,  в крайній раз вирішив проскочити з евакуаційною бригадою Франківського госпіталю на Курщину. Користуючись тим, що Хеленка чкурнула у америки: допомогати Баське з Дзвінкою(Боже,як же я скучив за тим чортеням малим!...), а Янека знову по нозі на Курщині тій зачепило добряче. Тому і поїхав подивитися, що Українські хлопці по волі політиків наших сраних  на тій Курляндії ще роблять і якого хєра їх не виводять..Ну,і Яника забрати…; а може і постріляти трохи…
    Приїхали до того села вчасно. Бо крім мого Яника, молодого старлєя, що змінив його на чолі групи, теж затрьохсотили. А кацапи, двадцятьох хлопців, що залишилися дієздатними, почали щільно мінами крити,дронами обсіли і обходити з усіх сторін.
    Тому, закинувши 300-х у дві потьорхані буханки і відправивши Яника з ними  у тил, ми трохи, начебто, «прогнулися» у центрі, як колись з федералами у Чечні робили… А потім, не жаліючи нікого, ті два кацапських взводи в оточення взяли. Ми ж з півдесятком найстійкіших і той, третій кацапський взвод, що в резерві у них був і нападу аж ніяк не чекав, ще до того покрошили… З двадцяти одного підлеглого я втратив п’ятьох, і ще чотирьох -трьохсотими…Але ж «позичили» в орків заправлений Урал та БМП з боєкомплектом, які вони берегли на «крайняк» в лісочку край села… Погрузили своїх 200/300-х і шістьох орків, що залишилися зв’язаними, в Урал і швиденько вшилися додому, попередивши сусідів зліва та справа, щоб теж потихеньку відходили…
    За три-чотири кілометри від позиції зустріли зміну, що я з матюками випросив  у генерала Кобця, який і тут «при команді» був…То і тих завернули…Бо нєхєр вже там робити!

    Поки поверталися додому двічі ставали на еваках та робили своїм та московитам перев’язки.. А я все вглядався в одного кацапа- вже немолодого здоровезного бугаюру і не міг згадати, з якого життя мені ця закривавлена пика з майорськими відзнаками знайома… А перед самим Києвом він зло харкнув скривавленою  слиною на мій берць та видав: « нє страдай, гаспадін ганєрал! У 2010-му ми з тобою зустрічалися. Біля Верховної Ради я в загорожі стояв. Після Харківських угод. Ми тоді Вас гарно відмандячили…;але й ти мене по шиї нєхило приклав… А Ваську, кума маго, до кінця життя інвалідом зделал..Шукали ми тебе тоді довго… Знав би про сьогоднішню зустріч наперед, шукав би краще!
   -Ну,от бачиш,…знайшовся я,-кажу…Та і тоді, чесно кажучи, не дуже й ховався…
Не жалійся. Знайшов би тоді,-сьогодні стопудово не зустрілися б!


   Як приїхали у Київ, півтора дні бігав: відписував і Яників,і сусідні підрозділи; і Кобця відмазати треба було… Не люблю в дурну матюкатися, але ж коли це ллядство закінчиться в нас? Кажемо, що армія «нового типу», а героями стають не ті, хто з 30% «штатного» фронт тримають а ті, що краще доповідь Сирському з Єрмаком складуть.. Сирський.-той хоча б порядній людині, як розмова серйозна починається, в очі глянути стидається…Єрмак же, не помилюсь, відкрита вражина. Кров Українська йому, та й хазяїну його-до сраки!!!


    Проглядав сьогодні новини з фронту…,фейсбук свій…і цілком випадкого натрапив на коротеньку статтю про одного з Героїв Небесної сотні-Романа Гурика, що віддав життя у віці 19 років за Свободу Батьківщини своєї….
    Соромно, але ніколи не чув нічого ні про нього, ні про більшість з тої Сотні. Соромно..
    У 2018-му по справах ще Бахмутського УТП був у невеличкому містечку Городок на Львівщині. І біля якоїсь адміністративної будівлі, побачив невеличку пам’ятку місцевим героям Сотні Небесної.. і давнім Героям, які ще проти Польского  поневолення змагалися…у 1926-му… З якимось душевним щемом визнав: західнякам ця Країна все ж таки більше потрібна, ніж нам –киянам, полтавчанам, одеситам… В основній масі своїй…  Звичайно, є багацько вийнятків з цього мого твердження. Навіть у Криму, на Донеччині та Луганщині..Але,все ж таки…
    От Соломка-Розумничка з Франківщини-яка ж Бандерівка злюча та хитра…але ж таких, як дівчинка ця, і там вже небагато: майже в кожного бізнес свій, хитровидєланий, як правило… У багатьох   вже й помешкання придбані за багато років роботи: і в Італії, Австрії, Чехії, Хорватії…Квартири ж свої східнякам з дітьми за шалені гроші здають… Чи станемо нацією повноцінною колись?!!   
    Розумничка,дівчинка моя. не спить; от читаю свіженьку доповідь про справи її та ще одного відчайдуха: «Генерал-лейтенант Ярослав Москалик, заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу Збройних сил РФ, був ліквідований 25 квітня 2025 року внаслідок того, що офіційно називається «випадковою смертю» — вибухом автомобіля в підмосковній Балашисі»…
   А головне-привіт від ще одного,ше Жоркіного кадра, доставила…Про те, що московити починають шахедеми через старлінк керувати та деякі з них ракетами «повітря-повітря» споряджати. Щоб від наших гелікоптерів відбиватися… Також, сорока нашому кадру на Московії і таке принесла на хвості: хочуть накопичити московити шахеди та ракети за пів року, щоб у грудні- січні нам супер-блекаут зробити. Вони ж, суки, щось добре сусіду, хєр зроблять…,а от таку вавку-залюбки!  Цікава і своєчасна інформація ця мною нагору відразу передана була… І реакція не забарилася: не фантазуйте, пане генерале,-відповіли…
    А якщо дійсно є таке(!!!), то скільки ж життів лєтунів і цивільних наших покладемо, поки Єрмак із Зеленським прокидатися почнуть???!

   
   Більше тридцяти років, з усією відповідапьністю, стверджую: «Поки ми не навчимося просто вбивати ворогів,- не матимемо майбутнього».. «Після цієї війни в прийдешніх поколіннях повинно лишитись лише два почуття : Наші нащадки мають їх ненавидіти люто, їхні – боятися нас до всрачки. Цього досить.»..Не моє,але мудро сказано…Та хіба багато Українців почують ЦЕ?!! Тільки коли, півень от саме в Його сраку клюне, трохи розуміти починають…
   Що цікаво, ОЦЕ ВСЕ краще за океаном друзі й рідні мої розуміють. На чотири дні усього я до Дзвіночки,праонучки любої моєї, прискакав: ручки-ніжки перецілувати та на вушко розповісти,як «дєйдо» її любить і жити без неї не може. А воно ж від мене весь час не відходило та як їхати зібрався, так гірко ридма ридало…
    У Вєрочки, як відїзжав  з Маямщини, зібралися. Йося Фурман теж був.. Мова чогось за Трампа зайшла…та про те, чому Штати так часто в новітній історії друзів та союзників своїх кидають…Послухав їх всіх: про Україну та Українців розумніше за наших багатьох, мої «америкосики» судять… А от про Трампа, кажу їм, що компромат в Путіна на нього, скоріш за все такий, з-під якого не вшиєшся та будеш робити геть усе, що тобі загадають,…а вони віри не ймуть. І коли я їх попереджаю, що Трамп цей не тільки горя Україні з Європою принесе багато, а й самі Штати розвалити намагатиметься,-тільки всміхаються. Мабуть, дійсно, здАлека краще видно…

       В кінці ж липня Юрчик-«Сват», один з тих, що я з Курщини виводив, нас з Лєнкою на весілля запросив. Наречена його, Карінка - Мала, бо на шістнадцять років молодша за Юрчика, на весіллі тОму вже з пузиком чималеньким була.. І коли я в черговий раз з вбиральні виходив, підстерегла мене з очима «на мокрому місці» та дякувала низенько, що чоловіка їй живим повернув..
      -Тепер, пане Командире, як син народиться, то свій Олесь в нас у сім’ї буде. І свекруха не проти,-крізь сльози сміялась Мала..


    І все ж: З повагою до Українців.                Сивий Олексій



Курщина-Київ-Мемфис(Теннесси)-Маямщина-Київ                Квітень-серпень 2025-го

https://zbut121.livejournal.com/217245.html?newpost=1