Почуття як лезо ножiв

З тобою не склалось , а так сильно кортіло…
Я ж засинав , обіймав твоє тіло.
І цілував у вуста , що так і не стали моїми , і губився у снах між словами німими.
З тобою свій шлях я крізь хащі почав , через темні дороги до тебе шукав.
Обрала не того… ти помилилась?
І що ти тепер від мене хотіла?
Кохання , взаємин , а може - грошей?
Чи просто забути все це як просто порожнє , пережитий день?
Я люблю повертатись у давнє життя - де мене ще не ранить твоя тиша й зима.
Ти була , мов цвіт у веснянім саду , та відцвіла , і я це знайду.
Шкода , що не мої це були почуття , бо болить це тепер не тобі , а мені до кінця.
Я гірко борюсь із правдою в тиші , що любити тебе - як торкатись ножів.
Я знав , що це ранить , і все ж це я прожив , та відпустити тебе я не зміг
Я клявся собі - не йти знов на край , не тягнутись до леза , не кликати рай.
Та варто лиш згадці , і падає світ , і в долонях знов розкривається лід.
Цю рану ніхто вже ніколи не зшиє , вона тихо гниє і мене з нею вб’є.
Я помираю в собі - без крику , без слів…
у тому , що так і не вдалось відпустити.