Слiдами памятi

Я в твій потрапив тихий полон , і думки мої ходять по колу.
Мов йо-йо: то вгору , то вниз , та я знову вертаюсь додому.
Згадую все: твій запах і слід , і волосся , що лишилось в душі.
Навіть ранок , і твій чай недопитий - як прощання, що стало в мені.
Я вилив той біль разом з ним , але він не пішов - залишився.
Бо усе , що нас зв’язало колись , в моїй пам’яті ще не розбилось.
Ти тримала мене , мов вузлом , що зав’язаний десь у глибині.
І не рветься ні болем , ні вогнем - тільки тягне все нижче й сильніше.
Я вкривав тебе тихо вночі , я беріг від страхів твої сни.
І відганяв ті тіні німі , що ховались у темряві стін.
Та скільки б не гнав я тебе - ти вертаєшся знов , як хвороба.
Я лікуюсь тобою щодня , хоч ти - рана моя і загроза.
Я варю ті трави гіркії , та не лікує ні мед , ні тепло.
Я сто раз обпікався тобою , та знов тягне мене у вогонь.
Я любив тебе - так , до кінця , і чекав , хоч не мав уже сили.
Ти казала мені: «не любиш» , а я вірив… і далі любив.
Я чекав , що зміниться хід , що боги перепишуть сценарій.
Та мовчав і дивився на цей білий світ , як любов обертається карою.
Переболить… я знаю колись.
Та лишиться цей присмак гіркий.
Що не лікує ні час , ні слова - тільки вчить відпускати навмисно.