Война-войной... ,а выборы по расписанию... -проза

Олесь Сивий
                Війна-війною, а …вибори за розкладом …


       Не сплю вночі останнім часом………..
       Хоча і ночую кілька місяців вже, в основному, вдома, на Подолі. Післе нападу серцевого лютневого…. Анатольич говорит, шо еще час и не вытянул бы с того свету.
Щотижня до нього та Іллі Трохимовича «у гості» я тепер: кардіограма і все таке…
 Ми ж Трохимовича, отого ескулапа бахмутського, що колись сперечалися з ним за «патріотів і націоналістів» вже рік, як до Києва перетягнули. Бо небезпечно йому там стало. Та й вік у нього вже більш, ніж поважний… Анатольіч до нього з тиждень придивлявся (бо той вдома сидіти категорично відмовився), а потім визнав, що й половини того, що Старий може, не знає сам та не вміє! А таке визнання від Толі дорогого вартує…
       Особливо погано спати став після того, як з’їздили ми з кількома моїми курсантами на Херсонщину, після знищення росіянами Каховської ГЕС. З антидеверсійним завданням, як у наказі було зазначено….Багато чого страшного я бачив у своєму житті; але таке! Зеленський з командою, а разом з ними і усі ті «карєспандєнти» і десятої долі не оповідали того, що там коїлося….

                https://youtu.be/MhAU2r6qGLc

       От скажіть мені, чи бачили Ви колись, як несеться у здичавілій річці, а потім зникає колиска з дитиною; а за хвилину посивіла матір йде у розбурханий потік слідом за нею? А чи часто Вам доводилось чути, як пронизливо скиглить прикутий до ліжка чоловік, розуміючи близьку смерть, до якого вже неможливо дістатися надувним човном??  Я вже не кажу про очі собак, котів та великої рогатої худоби, яка потопає, розуміючі, що хазяї не можуть нічим тому зарадити!....

                https://youtu.be/z1i8AVCxuAo

     Єдиний позитив цього страшного відрядження, що орєліки, які були зі мною, на своєму життєвому досвіді остаточно закарбували, що «хароших рускіх», як пише геніальний російський поет Ю.Нєстєрєнко, не буває, а єдиний шлях позбутися їх з Землі нашої - це, як казав покійний Гоша, вбивати: де тільки можна, неважливо чим і як, але якнайбільше!!!
      

     За два ж дні до отбытия в Киев, мы и практическую военную помощь оказали местным. «Умничка» наша-Соломійка, від хлопчика-херсонця, якому допомогла маму отправить в  лікарню в Миколаїв, прознала, шо какие-то дядьки неместные  расположились на одном из горбочков сухих в районе Олешек. И лодки у них «не такие», и в мешках немалых ховают чего… То мы тихонько  перекрыли тем москалям пути отхода и ближней ночью, сняв часового, просто перерезали  сию ДРГ во сне... Та, хіба то ДРГ? Гівно якесь… От у тому році, коли ми «хаймерси» стерегли на Донеччині; ото-ДРГ були!
                https://youtu.be/DhJjtFxTxrk

        А скільки всього за пів року до цього  сталося… В начале декабря, с конца-на-конец, выменяли  с тюрем московитских Сергей Ипатьевича-зама Бориного и шестнадцать наших УТП-ников мариупольских, попавших в плен в мае 22-го. Хорошо, хоть не знали москали, кого меняют…Знали бы, то Ипатьевича, да и остальных, фиг бы отпустили. Серега и несколько наших приехали побитые, покалеченые. Без рук-без ног. Всех встретили, на реабилитацию кого-куда поотправляли.. Правда, пришлось мне поскандалить трошки, когда некоторые из пацанов этих были на ВЛК в одной из больничек киевских: наших-то я в Киеве разместил, а иные в очередях по месяцу-полтора на холоде «загорали». Ну, прихватил я главврача местного  на автостоянке, когда он собирался на своем БМВ нехилом в 15-45 домой отчаливать. Сперва я так культурненько поинтересовался, а в какие сроки герои-инвалиды в его богадельне на полное оформление документов могут рассчитывать?... Но после его предложения записаться на прием…на следующий месяц, пришлось поведать ему про генерала Кобца, которого в Бахмуте в далеком 2016-м в чувства приводил и совесть пробуждал. Опосля раздумий недолгих, подполковник в чувства тоже приходить начал и плакаться, что персоналу не хватает в ВЛК да и финансирование «нерегулярное».
    - А шо ж тады ты, сучий потрох, так рано домой намылился? Звони-ка заму своему. И пока усю чергу сегодняшнюю не оформишь без издевательств привычных, домой ни ногой. И в последующие дни тем же порядком шоб було у твоем заведении. Узнаю, шо хто, как звик ранее, подношения принимать продолжает, самолично яйцы и шо там у дам твоих выступает, поотрываю. В прямом смысле слова этого! И это…лучшЕе шоб беседа сия про меж нас осталася; для тебя же лучшЕе……


         В січні пішла в засвіти Ірина Нєстєровна, мама Юльчина, пережив свого зятя Женьку, аж на вісім років, а свата-Борьку майже на рік. Тихо пішла, у ві сні… Їй же в тому році лише п’ятьдесят виповнилося…молода ж ще жінка була… А мы с Хеленой, грешным делом, надежду имели, что сладится у них с Борисом и не будут они старость в одиночку доживать…Зостався Петрик малий  без бабці своєї тепер.
     Людей на кладовищі, не дивлячись на погоду «мєрзопакастнєйшую» було напрочуд багато; Вона ж була Людиною Порядною і керувала вінницькою філією, може й недостатньо жорстко і «без фанатизму», але спомин по собі залишила у людей дуже непоганий. І тому, на обіді прощальному, про неї казали багато світлого і доброго; не від обов’язку, а  від душі.
      Юлька з Хелею залишилися на пару днів затвердити Нєстєровні заміну, бо Лєнка моя вже не змогла б керувати на два міста та на дев’ять фірм, а Юлька залишатися у мирній
Вінниці не готова ще була. Петрика  ми з Хеленою вирішили поки до себе забрати; ну поки Юлька воює…
      Та що там шукати? Берта Лазарівна, і при житті Іриному, їй вірною помічницею була; і Борис Васильович покійний їй завжди довіряв..Та й Шмуль її покійний нам з Борею не чужий був. Тому і тепер краще за неї не знайти нікого… Дінку ж, доньку Бертину старшу, яка після загибелі свого Ноя в Соледарі того року, так і не змогла життям звичним жити, Хелена вирішила в Київ забрати: в науку подальшу та й собі на допомогу. Бо, казала, що Діна-дитина напрочуд талановита в бухгалтерії і взагалі в економіці різній… А в Лєнки моєї почалися проблеми серйозні з тиском та цукром…
      Мішу ж малого, сина Діниного, Берта біля себе вирішила потримати; ну поки та з Ноєвою смертю трохи  звикнеться.


           Не прошло и месяца с похорон Іри, как Степку-Свена, зятя моего старшего, подстрелили неслабо, когда они без меня через кордон ходили. Съездили-то нормально: отвезли, «что надо» друзьям нашим «подмосковным»: загодя ж к «приветам» «братам старшим», як радив Георгій Петрович, готуватися треба! Вертались через Луганщину.
И тут какой-то кацап узнал одного из Свеновых бойцов. От так: міняй тих падл; вони божаться, що геть ніколи на війну в Україну не повернуться … Хлопці  відбилися, прорвалися якось….,але Свена так критично зачепило(!!!): в легенї та й до серця недалеко було..; руку ліву по шматках збирали. Ну і, перепрошую, в сраку два осколки отримав… Хелена  у госпіталі біля Зятя більше тижня ночувала поки його трохи стабілізували, а Мариля документи на Швецію робила. Кормила с ложки, подмывала, перевертала…Поїхали вони з Марилєю, звісно, удвох; Івара ж малого на нас залишили. Петрику тепер компанія буде. А вони і так були-майже як брати…
      Ми з Лєнкою й не проти. Малі обидва ростуть мовчазні такі, розумні не по роках.. Хеля  їх у гімназію на Поділ перевела і тепер я кожного ранку, гордий такий, веду онуків в школу. Як Збігнєва…колись… Повторюю собі щоразу, що повинна відболіти вже синова загибель; а воно ні-ні та й запече, іноді, такою смутою страшною!…
       Найнеочікуваніше ж, що Баська з Америки, роботу і чоловіка молодого покинувши, примчалася у Швецію допомогати мамі: вітчима…, а насправді, Батька Справжнього дивитися. Тому, мабуть, через місяць Свен почав вже сам  на милиці ставати і мені щодня названювати, питаючи, як там нова зміна березнева в УТП Київському себе почуває.

    Ну, слава Богу, Фрол (это у Ипатьевича  по фамилии псевдо такое) поправился на германских харчах достаточно швидко и уже, хоть и без руки правой, мне с Киевским УТП управляться помогает….

       Набрали же мы с ним в этот мартовский «призыв» хлопцев та дівчат боевых: из ста с лишним человек меньше половины невоевавших… Многие с закордону поверталися, без примусу державного. Курс полугодичный, учитывая стан военный и опыт большинства курсантов, мы до пяти месяцев сократили. Но не в ущерб качеству подготовки (шо на Херсонщині і підтвердилося). Ипатьевич в казарме в Пуще так и жил с бойцами безотрывно, а я відвівши Івара з Петриком в гімназію, теж поспіхом у Пущу до них їхав. Окружавшие УТП гражданские, отошедшие от прошлогодней российской навалы, давно звикли и до пробежек наших ежеутренних-пятикилометровых, и к глухим звукам выстрелов з невеличкого полігону, що ми облаштували за стадіоном. Дівчата місцеві деяких хлопців наших нежонатих теж увагою не обминали…
      Поскольку бомбоубежища в нашем УТП -санаторію в минулому, предусмотрено, естественно, не было, я приказал вырыть вдоль забора длиннющую траншею  во весь рост, с навесами  на случай дождя; низ застелили проолифеными досками, под которые набросали сосноваго лапняка и бегали туда во время воздушных тревог. Потому, как оставлять в покое «браты северныя»  нас в ближайшей время явно не собиралися, а исключить напрочь наличия наводчика «шахедов» мы тоже не могли…
    
      Почали звертати більшу увагу на наші УТП і в Міноборони, проти чого я не мав заперечень, і у Верховній Раді…., проти чого в мене заперечення були.. Хтось з китайців давніх та мудрих казав, що важко виграти війну, коли Країною керують зрадники. А що їх вистачає до цих пір і там, і в адміністрації Президента, в мене сумнівів майже не було, про що я прямо казав на нарадах в МО, на які мене знову почали запрошувати.
      Гришу Лірника з залишками Бахмутського УТП перекинули в Одесу і як він до Бахмуту не рвался в эти страшные несколько месяцев обороны, приказал ему набирать в феврале новых курсантов и готовить их, готовить!!! Бо старый резерв не вечный… и многие классные хлопці та дівчата, прошедшие за пять предидущих лет нашу науку в Мариуполе, Бахмуте и Киеве, упокоились с миром за эти полтора года войны. Вічна їм пам'ять і слава Героям України!!!
        К Гришке в гости,когда он в одном из военкоматов сверял личные дела кандидатов, я попал  неспециально. Но и тут пришлось местного военкома повоспитывать: хабарі брав, падло,  відкрито-в кабінеті, навіть двері не зачиняючи. І мерс новенький тут же, біля роботи залишав, не криючись…. Враховуючи, що «хвороба прогресувала», лечение по старой Гошиной методичке, пришлось начать без прилюдий. Переусердствовал я трошки. Каюсь. И теперь эта сука тыловая поедет не передок яйца лечить. А на место сие «хлебное» по рекомендации Фрола, упросил я своего бывшего шефа с МО взять Юру «Мотуза», що був зам.райвоенкома в Мариуполе, не сбег, а воевал рядом с Ипатьевичем и Борис Васильевичем поряд; ранен был нехило и тока-тока восстановился. Как встречали Юру діти  та Раїса його, полгода отца не видевшие…ну,где-то так!!!:


https://youtu.be/R6kxyDAqUFk
      Заснували и новое УТП - Винницкое, которое возглавил вернувшийся в феврале из Штатов, трохи підлікувавши ногу, Ясь-зять мій молодший. Неплохо также, что с ним несколько друзей приехало, которые добрыми инструкторами будут… Понюхали пороху ті хлопці: в Сирии,Ираке и Афгане; не мальчики.однако….

      По всей Украине такое ****ство творится!!! Вот и в Виннице, по просьбе Берты Лазаревны пришлось нам заскочить с вежливым визитом в налоговую районную: достали они Берту блокировками податковых. Лазаревна с трех фирм своих, после зарплаты сотрудникам,почти все подчистую, переводит ВСУ, производство фитюлек военных наладила. А эти гниды повадились 50% накладных блокировать и за разблокировку таксу установили немалую. Объяснить пришлось местному пурицу, шо мародерством сие зовется и в военное время расстрелом караться дОлжно! Отмазки на владу киевскую у меня не пройдут, а встреться с Гетьманцевым лично, давно руки чешутся…. Аарон-Ясев зам.з америкосів,який Мову поки що «не дуже». пообіцяв до пуріца податкового періодично в гості проситися та в очі дивитися... уважно…
    

    Накануне Днюхи моей проскочили на Прикарпатье з Розумничкою по справах військових. Соломійка напросилася зі мною, вважаю, похизуватися перед ріднею нагородою першою,бойовою…,яку вони з Толяном Кузнєцовим отримували в закритому кабінеті ВР з рук «Костя»-побратима. Заслужили, дітки!!! Толя прикрив, а Розумничка в момент пристрілила того підполковника, командира підлодки, що рік тому вбив ракетою у Вінниці три десятки цивільних…Пока того нелюдя нашли к концу дня, ребятки мои уже в Украине были, благодаря крыше надежной, Гошиной еще…Ми з «Костєм» так і зазначили, що «залік» дівчинка наша здала на відмінно! А капітан Кузнєцов до справжнього командира доріс!
     Забравши на кордоні у вітчима Соломійчиного вантаж цікавий, заскочили у Надвірну до її мами та братів. Порадіти успіхам Соломійчиним думали, а приїхали на похорон її однокласника - Василька, що у 20 років загинув на Півдні. Сумно, Люде! Ой,як сумно!!! Гинуть, дійсно, найкращі хлопці та дівчата Українські… Хлоп той сиротою був, а в храмі і на кладовищі яблоку ніде було впасти.. Він же навіть дівчини не мав і в гуртожитку жив в житті мирному… І в Надвірній, і в Словаччині, де працював і  звідкіля півтора року тому примчався Батьківщину захищати..

           Згадав я тут, недоречно мабуть, як позавчора зостався після нагородження на засідання комітету Верховної Ради, на якому «Кость» намагався пробити збільшення фінансування нашим УТПкам і заснування «Закарпатського» з Толяном Кузнєцовим на чолі. Не дивлячись на мою присутність та короткі відповіді учасників, питання стовідсотково вирішено так і не було. Воно й зрозуміло: що тим депутатам особисто з того?!! А как вышли в коридор «покурить», «Костин» зам.поинтересовался, как бы невзначай, более «насущным»:
      -Как Вы, Генерал (а мне за эту операцию «Кость» таки выбил погоны генеральские, обещаные Ющенко почти 20 лет тому) считаете, выборы ВР стоит в ближайшее время провести, пока рейтинг «слуг народа» не упал? Народ, думаете, одобрит финансирование предвыборной компании???
    -Пиночета бы нам сейчас заместо Зеленского! -не в попад ответил я  ему...; -вот его я бы «профинансировал»…

Київ-Херсон-Надвірна                січень-липень 2023р.


https://zbut121.livejournal.com/204484.html?newpost=1