***

Вона із куль і з мертвих тіл, з холодного металу...

Аж до небес вона тепер, між ними і між нами.

Омита і залита кров'ю, що у землю сочиться помалу...

Тіла перплелись у ній, мов коси, сиво-молодої мами.

Немов, - броня, вона тепер, що ті степи-герої та Степан...

Відлуння на роки... зі сходу... Двадцять чотирнадцять...

Хоробрих сотня у фундамент полягла, коли палав Майдан...

Комусь у ній навіки сорок, пятдесят... та двадцять.

З одного боку - квіти, від нащадків, вдячних, проросли.

По інший - лиш пластмасові вінки, іржаві "лади".

Хто виніс вишиванку з пекла - їм з води й роси...

У Раді ж раді, що в траві - замаскувались плазуни та гади.

Китайський мур - хоч трішки його видно із небес...

Забавка для дітей - котрі ще не прокинулись від сна.

Пробачити, забути?!  Дістати знову, як в п'яту смертельну Ахілес...

Лишень сліпому не побачити: між миром та війною є - СТІНА.


31.01.2026 Поет ХХ сторіччя.