Пiслясмак

Ти вибач , що я увірвався в твоє життя - так тихо , спонтанно , неждано.
Тебе покохав , віддавши усе , і лишив у серці глибокії рани.
Тебе покохав так глибоко , щиро - як  може не вміє ніхто.
Без гри , і без масок , без зайвого миру - лише ти і моє єство.
Я мріяв з тобою зустріти ту старість , де час уже не має ваги.
Та щирість моя обернулась на кару , і попелом стали мої думки.
Я б серце віддав - щоб зашила всі рани ,
щоб знову навчитись жити на повну.
Та ти , мов ножем , пройшлася по планах , і вчиш мене знову мовчати в думках.
Ти голос мій вимкнеш - як радіо старе , переступиш , і далі підеш.
Немов мене й не було ніколи - в твоїй бездоганній виставі.
Серед темних світів , пожовтілих листів - я все ще до тебе хочу прийти.
Крізь холод , і втому , крізь тишу дворів дорогу до тебе завжди знайду.
Під дверима - мов пес , що чекає роками , впираючись серцем у стіни.
Надія тремтить , як вогонь у пітьмі , і гасне без жодної зміни.
Листя опало - вже близько зима , і вітер пронизує кістки.
Та двері мовчать…і як завжди - дарма ,
не чує ніхто цього крику.
Без тебе завмирає серце в мені , і стрілки на годиннику - уже стоять.
Я тут , під сходами , в тій самій тиші , де я вчився на тебе чекать.
Мене підгодують чужі перехожі та дім мій - не там , де тепло.
Ніхто забрати не хоче мене , хоч і дивляться може , бо серце моє не їхнє було.
Собаче життя - воно щире й коротке: без масок , без зайвих ролей.
Ти з притулку візьмеш собі іншу собаку  можливо , і даси їй також тимчасову «любов».
А коли мене не стане - глянь у небо уночі , і може ти мене колись знайдеш у зорях.
Загадай хоча б останню зустріч нашу - хоча б у своїх думках якщо я для тебе ще існую досі
Я просто лишився під сходами сам - там , де колись ти мене залишила на потім
І може колись ти відчиниш ті двері…та там уже буду не я , а тільки те , що лишилось від мене.
Одного дня це тіло залишить цей людський світ
І залишуся у небі - для тебе найяскравішою зіркою
Я буду на небі поруч з тобою - сьогодні , завтра , і потім