Нiчне полотно

Нам Господь поклав фарби в долоні,
Щоб душею писали світи.
У небесному, чистім затоні
Ми малюємо власні шляхи.

Ми цей світ на полотна складаєм,
Де відтінок — то порух душі.
І нечутно серця наповняєм,
Наче перші весняні дощі.

Ніжна ніч розсипає перлини
Та малює на серці слова.
Вечір дивний м’якими штрихами
Під рукою в рядках ожива.

Він черпає ту ніч-прохолодну,
Та у травах сріблить полотно.
Шепіт ніжний дарує свободу,
Тане в серці, немовби вино.

Я вдихаю цей сад, що наповнений медом,
Спить нічна матіола в сріблястім пилу.
М’ятний дим, мов тумани, пливе попід небом,
Застилає прозору і шовкову млу.

Там цвіркун колихає огорнуту тишу,
Риба сплеском сріблястим торкає зірки.
Місяць в небі рядки ці за нас подопише,
Вбравши в золото сни і небесні думки.

А коли розіллється зоря понад світом,
І розчиняться сни у ранковій росі,
Ми до Бога в долоні повернемось цвітом,
Щоб картину життя написати в красі.