Дарунок долi

З кохання відбувається любов,
Так, ніби мальва квітне з насінини,
Але замало всіх вселенських мов
Аби збагнути навіть сміх дитини.
Малеча плаче, то й любов стражда,
Й кохання знає про її страждання,
Але душа, невпинно молода,
Тоді сміється нібито востаннє!
І світлом повниться родина, хай хоч грім
Понад хатами блискавки скликає:
Кохання твій оберігає дім,
Воно ніде й нікуди не зникає.
А що ж любов? Вона також десь тут,
Її тримати взагалі не треба:
Любов, як той непересічний кут,
Мов два відрізка від землі до неба.
Не крайся думкою, що довго йде вона,
Ота, єдина, наймиліша в світі:
Можливо, ще збирається весна,
Чи стрінеться кохання аж у літі!
Не крийся, не ховай себе за пліт –
Хто не засватаний, живе в напрузі –
Даруй гори`цвіти, співай привіт,
І посміхайся, ніби хміль у лузі.
Ти вже свою козачку покохав,
Тепер тримайся, не цурайся долі:
Згадай, як мучився і як зітхав
Без неї, але нібито в неволі.
Та як нічо`го й досі не збагнув,
До ясочки звертайся, мов до Бога:
Це Він колись над вами промайнув,
Щоб у обох була і сила, й змо`га!
В коханні, звісно, досвіду нема,
Як і в любові краю не буває:
Останню кригу річечка лама,
І теплий вітер милу зігріває.

26.02.2017р.