Чорнетки, як листя, а тексти, як попіл
Дотліли в багатті ночей листопада.
Розвіявся дим, він нагадував ладан,
А в серце вселився чи сон, чи то спокій.
І так до весни, в забутті завірюхи,
Дрімала душа без кохання, без смутку.
А Всесвіт скидає сніги наче шубку
І треба вже двері весні відімкнути.
Розкрити обійми промінчику сонця,
Плекати натхнення і настрій веселий.
Наповнити мріями - чарами келих,
Щоб слово так легко на аркуш лилося.
Вітрила чорнеток наповняться вітром,
Рядки наче хвилі мені прошепочуть,
Що щастя приходить, бо серце так хоче ;-
І знову кохання цвіте первоцвітом.
Бо кожна весна починається нині —
З надії, із віри, з любові та миру.
І світ усміхнеться барвисто і щиро,
І знову розквітне душа, мов калина.
Чорнетки, як листя...
© Copyright: Наталия Рыбальская, 2026
Свидетельство о публикации №126042105247
Свидетельство о публикации №126042105247
Рецензии