Вiзит

Месія завітав до мене вчора,
Так, ніби черга підійшла мені;
Зорю, по-грецьки, я назвав Аврора,
Немов сидів Енеєм на коні.
На цьому боже десь пішло угору,
Ранкова сутінь перейшла на день:
Від степових робіт до медозбору,
Щоб про поезію – анітелень.
Та ми із гостем знали що робити,
Творити далі мусили дива;
Це про таких казали ворожбити:
Прибуде генерація нова!
Чи відбулось воно, те покоління,
Що, висолопивши язик надвір,
Себе завзято гризло під коріння,
Аж вибалушував очиці звір.
Там золото, кричали, під землею,
Каміння всяке пану на тіар! –
Народові лишався чад єлею
Та, із грушо`к, освячений узвар.
Усяк на світі, звісно, теє знає,
Ще Соломоном писано про це:
Усе по со`бі начебто минає,
Але чомусь попереду яйце!
Хто врешті-решт про молодість подбає,
Й чи прийде сила, що лихе змете?
… Чумак могилу братові копає,
Її курай із снігом замете.
Стоятиме надгробок невідомий,
Літатиме без ка`яння душа, -
А ми, живі, засиділися вдома,
Римуючись з іменником “парша”.
Хтось гуцає, під співи, гопачиська,
Той дивні черевики приміря;
Якесь напіводягнене дівчисько
Іде, немов Аврора чи зоря.
Повз хідники торішній сніг міліє,
Під ним кульбаба спить – відпочива;
Крізь хмари сонця вишкварок біліє,
Тож і любов чиясь іще жива.
Вже вечоріє, гість додому хоче:
“Ідіть, Месіє, дякую за все”;
Минатимуть казками дні і ночі
Складаючись у вірші та есе`.
Можливо, хтось мене перечитає,
Щоб думку мати далі і собі,
Як той орел до моря долітає, -
Чи ж долетить? Не знаю, далебі.

29.01.2017р.