про джгут та пополох

...коли ми ви;живем, мій друже,
нехай строкаті горобці
поба;нять крилами в калюжі,
як у купе;лі панотці,
нехай у будь-яку епоху
бузок повсюди зацвіте,
і від такого пополо;ху
закру;жить голову. Проте,
коли ми ви;живем, мій друже,
а не залишимося тут,
в напівтруні-напівкалюжі,
і не злетить з обрубка джгут,
як упаде туман зненацька,
щоб осліпити ефпіві;,
нас пере;йме судьба солдатська,
а дітям поміч — бойові —
закине мимохі;ть комбат,
і "айболі;т" пришиє лапку
ну прям точнісінько назад,
тоді ми ви;живем, мій друже,
чи як не тр;фив чортів шляк,
а цю війну, що ду;ші струже,
ми переможем, позаяк,
ми дуже любим жити, дуже,
коли бузок навкі;л цвіте,
і як співає наш хору;жий
за жи;та поле золоте,
і як купаються в калюжі
оці рябенькі горобці,
така прикмета, любий друже,
на ясний день наприкінці.
Так вип'ємо за нього чарку,
а другу, звісно же, за тих,
хто докурив свою цигарку
на териконах цих донських,
а третю вип'єм за раї;ну,
що скоро пухом зацвіте,
і за тепло, і за любиму,
за те, що нас переживе.


Рецензии