Зараз кава стала доречна,
Ми донати кидаємо звично.
Я без тебе, як та лелека,
Що шукає свій берег одвічно.
Виє небо сиреною клято,
Розриваючи спокій і тишу.
Я чекаю — це все, чим багата,
Я кохаю — це все, чим я дишу.
Гірка кава і сум прибою —
Це мій ранок, що пахне сіллю.
Я думками завжди з тобою,
Між надією і безсиллям.
Коли рветься остання надія,
Я іду на пісок, до прибою.
Там світанок один сивіє,
Поки море сумує зі мною.
Телефон — наче прірва відкрита,
Там екран моє серце спиняє.
Тільки віра, сльозами вмита,
Нас над краєм безодні тримає.
Кава с присмаком...
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126041901978
Свидетельство о публикации №126041901978
Рецензии