Багатокрапка

Все, що пішло, відродиться колись,
Задурене чужими словесами,
Писатиме воно собі кудись
І гавкатиме термінами – псами.
Супротиву не стане, збайдужіль
Заступить непомітне збайдужіння:
Могла ж загоювати рани цвіль,
Коли чорніти мусило цвітіння!
Отож і нам країну рятувать,
Придумуючи ліки, ще не знані,
Співати до людей, а не бувать,
Неначе недокохані кохані.
Збрести на думку може й манія:
Я, каже, образ, не шукай ікону, -
Прибуде, Отче, хай любов твоя
Всесиллям справедливого закону!
Багато справ лишилося й мені:
Докупи позбирати рідні душі –
Не випадкова зустріч на стерні,
Й вартують степ дідівські дикі груші!
Десь батько юний жде мене у двір,
В сорочку, ще не вистріпану, вбраний:
Його і парубків “на фінську” звір
Загнав колись, страшний й невблаганний…
Багатокрапка. Так, у словнику
Такого й досі ще слівця немає:
Чи хтось надибав стежку нетривку,
Або ж старе добро його тримає?
В лапках оте “добро”, авжеж,
Хоча й хороми нелюдам будує,
Та їх, неначе на забій, годує:
Чекає, хтось із нас захоче теж?
Але – то не життя, де мрій нема,
Де блискає порожніми очима:
За вікнами держави ще зима,
Бліда пора, із мерзлими плечима…
А поки – до роботи, до письма,
Бодай “Горицвіт” квіткою розтане:
Ось-ось весна, і знов чиясь кума
Про кума сво`го кралечкою стане.

11.12.2016р.