27 травня

Хочеться і жити, і радіти,
Стерегти рослину, як росте,
Римувати вічні “діти – квіти”,
В геніальнім бачити просте.
Відкривати хвіртку в невідоме:
Вчора ще такого не було!
А сьогодні всі ми знову дома,
Отже, треба їхати в село.
Там – Софійка, Даніна бойфрендка,
Цуценя сусідське підроста,
Тут надія, а не конкурентка,
І робота звична і проста.
Тут вітають навіть незнайомі, -
Головне, що ти на світі є:
Ти сюди приїхав, ти не в комі,
Тут тебе чекає житіє!
І в думках немає більш дурного:
Ні мереж, ні газу, а ні труб,
Зла не видно, і багато Бога,
Тут росте дубочок, а не дуб.
Так, фантазія, ми дуб не посадили, -
Може, і березок вистача?
Тут нема поняття “не вгодили”,
Ну, хіба сполохали сича!
Теж фантом, бо ми шпаків чекали,
Будуть вам, панове, і шпаки:
Може, ми, на жаль, не радикали,
Але точно не якісь граки!
Потече колись водичка з крана,
Дивним водогоном з Інгульця, –
Тож, за Олександра, прошу пана, -
Хай душа і врода до лиця
І надалі повсякчас прибуде,
Ідучи, неначе на парад, -
Хай заходять до оселі люди
Куштувати спілий виноград.

Леонід Миколайович Плис
27 травня 2016 року