Повiдок

Чому ти мене досі не відпускаєш?
Тримаєш, мов пса, на тугім повідку.
Ні поруч зі мною, ні геть не зникаєш,
Лишаєш між «можна» і «ні» на шляху.
Обрізані крила - я вже не твій ангел , я зникнути хочу з твого життя назавжди
І ніжно вустами цілую я іншу - я досі сиджу на твоїм тугім повідку
Ти немов білий ангел - все кличеш до раю , більше не клич , не муч - не прийду
Так склалися зорі , що ми з тобою зустрілись колись
І під цими сузір;ями народилися ми , але доля злодюжка вчинила інакше
Нас розділив на після і до , на біль та на щастя - зруйнувавши дороги
Я в твоїх словах - все правди шукаю
Пробач , не можу тобі довіритись знову
Я ж тебе полюбив до хрусту хребців у твоїй спині , а серце кричало , що «досить»
Досі твій погляд шукаю єдиний серед решти здається однакових облич
Я часто намагаюсь забути за тебе , і у вирій лечу дедалі від подібних думок
Можеш стирати в обох переписки - я більше тебе не люблю , не чекаю , і більше не прикро мені
Я твої пам;ятатиму губи , і запам;ятаю цей шлях , щоб на повідець не потрапити знову
Спалюй усе , що досі зберігаєш про мене
Спогад , слова - згадуй як досвід
Лиш не спалиш ніколи - мій біль той , що причаївся у скронях
Я тебе не чекаю у ліжку , для мене як завжди в твоєму серці - знайшлася заміна
А я мов сліпий - досі вірю в кохання , хоча мені знайомі ці рани
Я борюся мужньо сам із собою
Тебе відпустив на словах , а серце кричить «давай ще разочок»