Я знов кричу - та звук ковтає тиша.
І знов один, і знову всередині пусто.
Не чекаю більше - час мене не пише
Я ніби є…але вже не живу по суті.
Я більше не чекаю - навіть дивно.
Як швидко серце навчилося мовчать.
Де ми були - там холод і руїни
І жоден шлях назад не відшукать.
Я не надіюсь більше на ту зустріч
Де очі скажуть більше , ніж слова.
Я б стер тебе із пам’яті як випадок.
Де правда вбила все , що ще жило в мені сповна.
Ти більше не з’явишся - такою, як була
Інших багато…але ти - одна.
Вони не носять ні твого світла , ні тепла
Вони - не ти. І в цьому вся вина.
Я більше не кличу твоє ім’я - я відпустив , і воно скоріше - шрам , а не молитва.
Я відпустив…чи просто вже втомився я мабуть
Бо навіть біль уже не рветься битись більше…
Вони не ти, i в цьому вся вина
© Copyright: Андрей Раков, 2026
Свидетельство о публикации №126041803619
Свидетельство о публикации №126041803619
Рецензии