Фото-спогад

Якби вцілів мій рідний дім - не знав би я дороги втрат , не довелося б кочувати
Не ніс би в серці цей тягар і не шукав би шлях назад.
Не заглядав би у світлини , мов у розбиті дзеркала
Де ще живе моє минуле , якого вже й нема.
Горить мій дім - і разом з ним згорає спокій і життя
Горить не спогад - цілий світ , що був моїм до цього дня.
Бляшанка із болота - влетіла прямо у вікно
І винесла усі - роки мого життя , і те , що вже не воскреса.
На тих болотах не живуть - там виростають тільки звірі
Вони прийшли в чужі оселі із війною та смертю на руках.
Горить мій дім - вогонь реве , а вогнеборці гасять крик
Зітліє все - мов спогад , і розчиниться в холодному повітрі - немов того не було
Розвіє попіл - тихий вітер
Горить із фото спогад , як самий світлий та далекий сон
Душа заплакала в мені , і дим стискає горло
Я рвався в полум’я вернуть хоч тінь , хоч пам’ять , хоч любов.
А вогнеборці кажуть «куди ти лізеш дурень - згорів вже дім , тепер спогади на фото лиш»
Заплакала моя душа , присівши мовчки на бордюрі , курив і в небо видихав
І крізь той дим дивився ,  як свій дім у пам’ять відпускав.
В росії знову скажуть «вот так вам надо - горите твари»
Та я - удома. Чуєш, друже? Це ти прийшов в чужі двори із кров;ю
Не я почав оцю війну - це ти приніс сюди вогонь
Не я , а ти спалив мій рідний дім перетворивши у полон.
Не я , а ти у небо запустив бляшанку
Не я , а ти зробив лише безмовний крик - перетворив мою реальність на спогади із фото
Я не чекав тебе ніколи - ти сам прийшов , як темний страх
Ізпепеливши рідний дім…та пам’ять житиме у серці , крізь біль , крізь втрати і вогні
Бо дім - це більше , ніж будівля. Він назавжди житиме в мені