Полетіли далі хмари,
Зачекалися шпаки,
Засвітилися Стожари:
Вічні душі і зірки.
Нерозпатлані тумани
Простяглися до води:
Там колись мої гетьмани
Повставали з лободи!
Мчав загін по гуляйполю,
По незораній землі:
“Укажи нам шлях, тополю
До криниці на селі”.
Домоглися до відерця,
Старший вуса підбира:
Мов люстерка криги скельця,
І як лід вода з відра!
Ох, повільно йдеш ти, весно,
Як набридли жупани:
Вже де-інде піднебесно
Розчорнілися лани;
На подвір’я вийшла мати,
Стала, сонцем посіва:
“Краще б, мамо, вам до хати,
Вітерець ще завива”.
А ви, браття-онучата, -
До роботи, до снаги, -
Та почніть із супостата,
Щоб ні сліду, ні ноги…
Зимо – геть! Світати рано
Почало вже – раді ми:
Прокидайтесь, прошу пана,
А ти, громе, загрими!
…Добре вдома, де родина,
Де кохання відбулось:
Україна – це Людина –
Чи інакше думав хтось?
Студія «Горицвіт», лютий 2016р.
Стрiтення
© Copyright: Леонид Плыс, 2026
Свидетельство о публикации №126041708523
Свидетельство о публикации №126041708523
Рецензии