Гасiмо свiтло, земляки!

Життя на мене пре завзято, -
То те підсуне, то оце.
Землі хватає, днів багато,
Й на сонці спечене лице.
Шевченка начитався змалку. –
Відтак неначе й не дурда, -
Бува, поїду на рибалку,
То з карасями завсігда.
Картопля в мене – по коліна!
Всі вчені – й донька, і сини,
Старенька на ходу машина,
Немов учасниця війни.
І я, що в шахті років сорок,
Був на лопаті та бурив,
Ніяк не звикну до розборок,
Які нам Київ подарив.
Вона – на нього! Він – на неї!
Скрутивсь між ними журналіст,
І нас від передачі теї
Аж млість бере. Сховався хвіст
В мого собаки. Під канапу,
Заліз кудлатий і дрижить.
Кажу: не бійся, дай-но лапу,
Воно до нас не добіжить
Оте страхіття зі столиці,
Так, пожартують лиш пани,
А ми, одержавши по пиці
З екрану, знімемо штани
Та й полягаємо в постелі
Під ковдри, куплені колись,
Очиці втупим в білі стелі:
Ач, комарі вже завелись!
До сну. Пищить воно над вухом.
Бац по мордяці – дай засну.
Бо завтра, чую гострим нюхом,
Узнаю свіжу новину.
Що цукор вгору скаче цапом,
За ним – тарифи на житло,
Й про спекулянтів, що нахрапом
Нам рідне продають село.
Колись і взимку ми і влітку
За все платили копійки,
А нині долар, каже тітка,
Росте неначе огірки.
Не розумію! Знов Шевченка
Перечитав, пустив сльозу,
Узяв газету – там Ткаченка
Деруть якогось, мов козу.
А далі пишуть, що багата
Країна ми, усе в нас є.
Що кожен день могли б ми свято
Якесь крутить: чуже й своє.
А наші шахти і заводи
Нас, українців, годувать
Могли б, й на інші всі народи
Було б нам чисто наплювать.
А соняшник, буряк, пшениця,
Корови наші та бички, -
Це ж треба було умудриться
У злидні аж по кісточки
Залізти. Де ж були ті очі,
Які купляли? Кажуть нам,
Що думать мали цілі ночі, -
Чи владу довірять панам?
Довірили. Он, феєрверку
Вогні над містом: хтось гуля!
А ціни на води цеберку
Такі, як башти у Кремля.
Із найдешевшого безцінним
Став газ – попробуй не сплати!
Скрізь боржником, повсюди винним
Зробився я, хоч засвисти.
Де наші гроші? Кажуть вкрали
За океан перевели,
Вже недоступним стало сало, -
Й які ж без сала ми хохли?
По радіо, з телеекрану
Повчально лікар нам плете,
Щоб їли зелень, м'ясо – пану
Положено, – хай підросте.
Хай буде в нього повні банки
Мільйонів – вдавиться ж колись!
А нам грибки, але поганки,
Не трогай, хлопе, не втравись!
Вже сон бере, включаю теле,
Один плюс раз – ти не один, -
Послухати, що Київ меле,
І як там долар-господин?
Чи може в «Епіцентрі» знову
Завзято зчепляться панки?..
Пора закінчувать розмову,
Гасимо світло, земляки!

22.06.2000р.