А лiрика

А ЛІРИКА

В епічному немає насолод
Бо там блукають всякі тіні,
Хоч вони вічні і нетлінні,
Та не приваблюють народ.
Оті химери мовчазних культур,
Сановники поваги й гуманізму –
Нам ближче музика залізна
І рання лав а чи лямур.
Кумедна шапка очі закрива,
Хоч в них нема чого читати,
Слова і рухи – завчені права,
Обов’язкам – не вивчив тато.
Матуся пестила, тамуючи сльозу,
Коли в одвіт чувала «компліменти».
Кінчаються оті експерименти,
Як в казці про лиху козу.
Та живимо. Вже син на «Жигулях»
Катається з дівицею по місту,
Розшукує якогось змісту
Серед таких, як сам, гуляк.
О бідний епосе! Хіба тобі
Із костуром важким за ними вгнаться
З твоїм хребтом, який зігнула праця,
Щоб рідним стати – далебі!
Злізай, Тарасе*, зі свого коня,
І «Мальборо» закурюй з Кишинева,
Бо люлька дідова вишнева
Епоху цю не здоганя.
Вивчай комп’ютерову хитру злість,
Щоб думати тобі було не треба,
І не лякайсь, що манну з неба
За тебе інший хтось із ’їсть.
Всього в нас вдосталь. Через край
Гуманні принципи й закони:
Кому завгодно бий поклони –
Земний, а не загробний рай!
Такі ж дебільні, як вбрання,
Висять думок строкаті рядна,
Між них блукає юнь парадна
Й шукає правду навмання.
Виблискують угорські чобітки
Під джинсами нових моделей.
У голові освіта т е л е –
Й дорогу у дозвілля стеле
Держава щедрої руки.
І ностальгічний зміст бібліотек
Не привертає думи парубоцькі –
Про все їм проспівав Висоцький
В перервах снів і дискотек.
Та міцно в’їлось в молодий картуз,
Що бідно жити – це наруга,
Що тисне в черево попруга, -
Хай інші тягнуть віз і груз.
Ті, хто об книги свої зуби стер
І накопичив знань багато,
Нехай збудують теплу хату,
Батьки ж – придбають інтер’єр,
Гараж, машину, гроші і город,
Де влітку грітиметься «киця» -
Тепер так зветься молодиця –
І жить, як люди, а не як народ…
Глибокий зміст, по груди проваливсь
У цих рядках – тут епосом не пахне,
Нехай цей вірш по пиці трахне
Того, кому він присвятивсь.
Того, хто суне на кіносеанс
Й лушпинням соняха плює додолу,
Того, хто в картузі' сіда до столу,
Впадає в наркотичний транс.
Хай допоможе правда цих думок
Збагнути, що непросто стати сином,
Що клин одвіку вибивали клином,
Що річкою стає ясний струмок.
Вже крапка вилітає з-під пера,
І квітень сонячний ламає кригу,
І сивий епос відкриває книгу
Тому, хто народився із добра.

* Однойменний герой повісті
М.В.Гоголя «Тарас Бульба»

1988 рік