Коли мости спокути вже прощені,
І сонце квітне в серці попри все,
Слова стають, як оберіг, священні,
Які нам вітер вічності несе.
Нехай вогонь цей лагідно палає,
Не обпікає — гріє навкруги.
Хто мову погляду жіночого читає,
Тому не лячні жодні береги.
Де є любов — там час іде інакше,
Там мить дорожча за усі скарби.
Хай серце буде світлим, чистим радше,
Без тіні зла, зневіри та журби.
Вiдлуння душi
© Copyright: Елена Гешко, 2026
Свидетельство о публикации №126041307695
Свидетельство о публикации №126041307695
Рецензии