П1сня. Магнол1я - дотик еф1ру

Десь до часу, до перших весен,
Де ще світ тільки мріяв цвісти,
Народилась у тиші Небесній
Квітка світла- щоб Душу вести.

Вона памятає світи безіменні,
Де зорі ще тільки вчились горіть.
Її пелюстки- як молитва в натхненні,
Що вчить навіть тишу любить.

Магнолія - дотик ефіру,
Світла жива висота,
Ти- як початок без міри
І як кінець - чистота.

Магнолія в серці розквітла,
Там, де мовчання живе.
Ти - неземна, ти - як світло,
що крізь століття пливе

Її не зламали ні вітри, ні час,
Вона память планети жива.
І навіть коли все мовчить серед нас-
вона як символ як вічна весна.

І знову весна- як початок Небес,
І знову цвіте в тишині.
Магнолія- ніжний космічний процес,
Що Бог сотворив на Землі.

Магнолія - дотик ефіру,
Світла жива висота,
Ти- як початок без міри
І як кінець - чистота.

Магнолія в серці розквітла,
Там, де мовчання живе.
Ти - неземна, ти - як світло,
що крізь століття пливе.