Старіє вечір, білить луки,
Верба, що спить біля села
Додолу опустила руки,
Зробилась ти`ха і мала.
Проснувся сич на осокорі
Та й озивається. Вже ніч,
Ставок у хвильках миє зорі,
А місяць зупинивсь обіч, -
Чекає на свій час! Свіжіє.
І суму вже як не було, -
Удень не так земля божіє,
Інакше хреститься село.
Щоб ранок стріти, ніби долю,
Цеберку витягти води
З душі колодязя на волю, -
Як довго ми брели сюди!
Але – прийшли! Вже з очерету
Жовтогаряччя, й горобці
Цвірінькають мені, поету,
Із усмішками на лиці.
10.01.2005р.
Жовтогаряччя
© Copyright: Леонид Плыс, 2026
Свидетельство о публикации №126041008368
Свидетельство о публикации №126041008368
Рецензии