Причина

Як не спіймав, то вже й не вхопиш
Нічого, бо воно чуже,
Хіба що у словах потопиш
Ще раз оте, що береже
Тебе щодня від того світу,
Нечесну вигадку просту, -
Ні відповіді, ні привіту
Немає звідти. Золоту
Монету кинь собі під ноги –
Крутнувся – вже її нема!
Пішло то золото до Бога
І не повернеться дарма.
Усякий мозок так міркує,
Той навіть, що не вчивсь ніде. –
Стара бабуся нас лікує
Як той професор, що веде
Студентів армії та групи
В найвищій школі, а що зна?
Скажімо, як з дурної ступи
Добути дивосвіт зерна?
Хлібина запашна, жовтенька,
Хрустка шкуринка – на, кусни,
Мала дитино, а м’якеньке –
То діду й бабі. До весни
Вже лиш ось-ось – зажуравлиться,
Зачорногузиться бодай!
І це тобі уже не сниться,
Про це вже долю не питай.
Немає дріб’язку на світі,
Немає іншого ума,
Не ми створили сонце й квіти,
Й знайшла нас мати не сама.
Якби вона програмувати
Могла, все’дно було б пусте:
Навіщо Всесвіт убивати
За бря`зкальце, хай золоте,
Що ти зробив? Краї – не наші,
Й кущі також, і сімена, –
Одним це каші, іншим паші,
Як сто`рона і сторона;.
Сальця б оце та часничину –
О, Господи, яке смачне!
І хто придумав ту причину,
Котра нікого не мине?

07.01.2005р.