Ніч безтурботно струменіла,
Пливла без краю та кінця,
Навколо тиша полонила
Собою втомлені серця.
Весняні зорі мерехтіли
Поодинокі, мов свічки,
Зливались у небесній хвилі,
Ховаючи земні думки.
І зорі землю обіймали,
У неосяжній вишині
Вони таємно сповідали
Щось незбагненне і мені.
І, може, то була розмова
Про вічність, істину, любов,
Про те, що світ — це дивна змова
Життя і смерті знов і знов…
Нiч безтурботно струменiла...
© Copyright: Ольга Гресс, 2026
Свидетельство о публикации №126041005967
Свидетельство о публикации №126041005967
Рецензии