Травневi роздуми

Навіщо нам ламати списи,
Шукати правду хтозна де,
І в неповторні наші риси
Писати вовче і бліде?
Ми ж – мов ікони, ми ті верби,
Що п’ють крийнці на селі,
За нашу землю кожен вмер би,
Хоч краще жити на землі.
Дітей плекати, під знамена,
Вести за руки їх, у світ,
Щоб пам’яталася зелена
Для них пора, немов привіт.
Про щастя нам казати марно,
Рівняти нас до німчури, -
Вареники ми ліпим гарно
Й без їхньої хухри – мухри.
Майстерно граємо в футбола,
Ракети в космос – знову ми!
А математика, а школа, -
І тут ми перші між людьми!
Й свята` нові, нехай не пишні
Вони сьогодні, як було,
Але ж, дивіться: знов у вишні
І місто збілене, й село.
Наш Травень. Скрізь кульбаби вічка,
У вуликах з’явився мед,
До себе кличе тепла річка, -
Тож, по карасики, вперед!
На березі в травичці діти,
Неначе років тисячі
Так і не встигли пролетіти
Крізь бомби, смерті і мечі.
Мир тут у нас, і слава Богу,
Хоч десь його проте нема,
Спасибі нам усім за змогу
Вдихати літо, бо зима
Вже проминула понадзліша -
Здається, рік отой тепер -
Коли країна наймиліша
Не гірша стане між сестер.
Й проміж братів своїх довкола,
Що підросли, мов ясени,-
Один на всіх святий Микола,
А ми усі – його сини.
І наша віра, й наша праця, –
Хай славен буде цей політ,
Щоб нам до себе повертаться
Ще незліченну кількість літ.

травень 2000р.