Парадокс нашого часу

Ми живемо в страшенні, у люто-страшенні часи… але й винен
Я ще визнати те, що наш час, він до всього жахіття – занадто! цікавий, –
Бо дав шанс він явить багатьом свою частку душі – благородно-левИну,
Дав себе віднайти у випрАвленні той – невимІрно-Глобальной Провини,
А не лупати – інших! -  «загальне кіно», вІддав нАлежне  – філІжанці кави!..

Це той час, щоб озброїтись всім… перш за все, філігранною вірою справжньой –
Але віра та істинна в тому, щоб - істинну справу, що часто не гУчна - робить! –
Ми живемо, звичайно!, у справжньо-скажений час, у час – істинно-страшний! –
Але як - Сяйвом Волі! - відсік усе зайве від серця вкраїнського – «вОєн-рашпіль»  ,
Як і сяйную почесть надав: буть причасним мені – до славетной - Такой! -Боротьби!..

Так, звичайно, що ця Боротьба невимірно, навіки в душевних глибинах – заскаженіла…
На теренах сердець… невимІрна числом вмерлих душ, але все ж таки – мАйбутніх душ! ..
Все ж такой! – неймовірно-живою! – Душа України ніколи ні зА який зА скарб не жИла! –
Вона, хочеш не хочеш, весь Світ Небайдужий – на Світлій своїй Боротьбі – одружила! –
І таку Життэдар-Волетворчість зароджує в кожному з нас - Її МАйбутньо-Сяючий Туш!..