про я пишу

Писали вже поети за світанки,
і за нічний, зворушливий покров
над табором, де молоді циганки
беруть-дають свою любов.
О, скільки слів написано за ружі,
червоні, як уперш пролита кров,
за кольори, що вибрали хоружі,
для корогов, для корогов.
Чимало слів написано про замки,
захоплені заради гожих дів.
А я пишу, як хлище із горлянки
кровицю рів, кровицю рів.
А я пишу за схоплені дороги
вподобою святого каяття,
коли по ним ідуть, ідуть безногі,
до майбуття, до майбуття.
Вони ідуть, ні перші, ні останні,
і кожен з них для господа суддя,
а я пишу вірші не за кохання,
а за життя, а за життя,
загублених і страчених війною
дітей, жінок, героїв і старих,
лежачих під плакучою вербою
в домах тісних, в домах тісних.
А я пишу і відчуваю повінь,
і як поранок в небі запалав,
лишаю вірш і затискаю повід...
І без обав, і без обав...


світлина: Федір Кричевський. Любов, сім'я, повернення. 1927