Особливи квити

Особливі Квіти, або Дари на Захід Сонця

Коли на захід сонце клонить голову свою - вічно-несхитний «соняшник»,
Воно дарує дівчинкам-вічнозеленонькам – «прикрасні» полум’яно-вечористі «квіти»…
І от дивлюся на ялиноньку, як – майоріє в небі по-над гіллячком її і пОміж ним
Ніби хустинка вишньо-зшита, чи вишневий шарф – з відсяянням блакитним!..

А поруч – сосенку! – огортує якаясь Вишня Вишивальниця - так бережно, охайно-ніжно…
Та так  – безмЕжнить всю її строптиво-стрункую, фігуристо-розмашисту Красу! –
І ніжно-розовіє, й бежевіє, й чарно-помаранчовіє водночАс із її зачіски до її ніжки
Іще одне шарфо-творіннячко, іще одна накидка шедевральна – ніби зшитая під саме цю! Сосну!..

А по-над ними здійнялась, занурила «накидоньку» У блАкить – «цАриста» метасеквойя! –
Зависочинилась вона, але без тіні гордощів! - в остатній світлоденний жар!..
І щось здається так мені, що є одна мета у їх нарядів цих, і ця мета – це Воля! –
З одного бочку правила заграва бал, а з другого – іще дня-денного метався кольор! –
І «модниці» в найяскравіший час – свої «полум’янки» обрали, різносяйвнії доволі,
І тем не менш, як би «впалАлись» у єдиний сяй-розкішний, жар-квітучий  шарф!..

О, Бог мій, як чудово це! – Але було б ще найбагато-краще, бЕзмір-чарівнІше,
Коли б мені – ТакУю ж Волю – життєдай-палкУю, животвір-«пожежную» здобуть? –
Щоб гостроніжной ліроголочкой своєй я б міг ізшить всі деревочі шалі – вишні,
В єдину най!-багато-барвну дивошаль, в єдиний розсяй-хмарний неймошарфик – за добу!..

Й в заранньо-раннюю хвилиноньку, з – всім Сходом Сонця! – обійнять – милиноньку мою єдину
Цим «хвойним сяйвом» всіх ялиноньок, всіх сосенок і всіх метасеквоїнь – палко-заповІтним! –
І так з Коханням Волесильним, з Хвоєвійною Любов’ю огорнуть – цієй виткАною, «квіть-тканою «дивнИной»,
Що у душі твоїй – «несхитно»! – «сонечко» моє, раз-назавжди палатимуть – вічнозелені квіти!..

(вечір 26 люnого, вечір 27 лютого, вечір 9 березня 2025 року, фінальні авторськи редакції – 28 лютого, 7 березня і 6 квітня 2026 року)