Па - де - де

Не шукаймо толку, віршолюбе,
Не малюймо небо золоте:
Поетичне не коріння дуба,
Впале з нього листя теж не те.
І плоди дубові – смак, мов хіна, -
Як з’їси – на голову біда:
Просто нього станеш на коліна, -
З-за кори химера вигляда!
Не дуби поеми сотворили,
Хоч дошки` із них – віку нема:
Відклади, поете, сталь сокири,
Попроси у Господа ума!
Не ярма: вдягти його не важко,
Навіть зручно йти, за гоном гін:
Он, злетіла полохлива пташка, -
Йдуть воли, керований загін!
Поза бидлом хтось човпе босоніж,
Ногавиці* підібрав свої:
Два світи існують ніби поміж
Па-де-де “гаї” і “солов’ї”.
Зацвіте і дуб, бо листя має,
Непомітно пил його спаде:
Що ж іще тобі, скажи, розмаю,
Де зустріти щастя молоде?
Знов – про зиск перо, бо бути хоче,
Пожаліло писаря, мене:
Хай душа і плаче, і регоче, -
Так і літо швидше промайне.
…Молодий дубок, ти звідки, диво?
Як зміцнів, та й осінь полива:
Підростай, живи собі вродливо,
Краю мій, поезіє нова.

* ногавиці – тут – штанці (діалект)

13.02.2016 року.