Вiд березня до березня

«Від березня до березня» Аномалії

Стою собі, міркую всяке:
Чи змігся вже своїх спромож? –
“Непересічні пересяки”? –
Нема такого? Так отож!
Гей, думко моя веселенька,
Чому сьогодні ти сумна?
…Людина не бува маленька,
Допоки знає щось вона.

***
Не зайве буде повернути
Все людям, всі мої борги,
Ще збірочку якусь утнути,
Переписати, до ноги,
Не зроблене ще, на папері,
Отож – прощатися не слід:
Ходімо, кличе хтось у двері
Нас, Україну, на обід.

***
Ще холодно вночі, та хмари
Вже дощові, не снігові;
Дерева – в листі, не примари,
І ластівки якісь нові.
Хоча – нічого не змінилось,
Не підросли верхи й низи,
І все це нами, а не кимось,
Освячене, мов образи.

***
Зимові спогади мої,
Шалені ковзани та лижі,
Упіймані йоржі на кризі,
Між ними й окунці, свої!
Сідає сонце мов зоря –
На холод завтра і на вітер:
Куди себе такого діти,
Якщо ніхто не докоря?

***
Чи снилося воно, чи ні,
Хто зна – учені радять: може,
Усе довкола дійсно боже,
І світ оцей лише мені?
Прокинься, друже, далебі
Оці смішливі сподівання,
Вони – ніяк не малювання –
Хіба що іній по вербі.

***
Мистецьке, так, воно моє,
У нім не карлики – гіганти!
І хай простять мене “таланти”,
Яких просвітництво не б’є.
Навіщо, кажуть, це тобі,
Ті ж самі прізвища і твори?
…Димлять і кличуть наші гори,
По них – смереки голубі.

***
Доладний твір неначе був,
Без мене існував, у дусі,
Таке собі рухоме в русі:
Кудись ішов та шлях забув.
Шукати марно? Чом би й ні:
Тремтіння – невелика вада,
Хоч це й прикмета зорепаду,
Проте – сподобалась мені.

***
Непарне спареним бува?
Таке спитаєте, друзяко; -
Це мов сказати: “Харцизяко,
Ви дуже вчена голова!”
Але ж – існує спід ковил,
Де я із прадідом зіткнувся,
Де ніби час перевернувся:
“Із шинку йшов живий Порфил.”*

* Діда мого, по матері, звали
Єгор Порфилович Пузерей.

***
Не має значення кінець;
Процес – цей, навпаки, цікавий:
Неначе присмак після кави,
Що теж, про мене, манівець,
Отож і цупимо думки,
Це добре, як самі у себе:
Чужої тут не треба кеби,
Аби співати навпаки.

***
Невчених повняться ряди,
Можливо, так, або здається, -
Але чогось воно сміється,
Оте, коріння лободи.
Хоча, так глянути чи ні
На трави пишні лободині:
Ох, смачно хрумкають їх свині,
Що весело бува й мені!

***
Неподалік від Жовтих Вод
Є поле, що не має краю;
Над ним великий птах літає,
Шукаючи собі пригод.
Хижак, напевно що орел,
Неспійманий іще ніколи:
Зеленські діти йдуть до школи –
Водичка кличе до джерел.

***
Гей, дістали мою України:
Там “осел”, тут “медвідь” насіда,
Ніби хоче кохану дівчи`ну
Силоміць у “свои города”…
Чим кінчиться це, любі панове,
Де мистецтво, що нашим було,
І коли це і свято, і слово
Проїздило повз наше село?

*“Осел” – символ Демократичної партії США

***
Ще засвяткуєм, заспіваєм,
Герої наші підійдуть,
Про всіх своїх слабих подбаєм
І вирушим у нову путь.
Балакатимуть з нами німці,
Англійці – теж поміж голо;сь:
А ми, тутешні українці,
Удома, чи лише здалось?

***
Наснаги нам не позичати,
Ще б трохи грошей та й усе:
Але – не вміємо мовчати,
Отож Господь і не пасе.
Молити Бога не навчились,
Не тої з вами вдачі ми:
Ми й по-звірячому не бились,
Щоб залишатися людьми.

***
Ми з вами є такі як є,
Ніяк не кращі і не гірші:
Вивчаючи життя своє,
Самі на себе знову вийшли!
Так, кожному його ціна,
Найрозумніші – найдешевші,
А дурню шана – теж дурна –
Це як чужі трусити ве;рші.

***
Спливає час, чи не сплива,
Немає за` що зачепитись,
Хіба набухне голова:
Якщо і впасти, то не вбитись.
Відтак – живе воно собі,
Хоч мо`лотом не вцілить цвяха:
Навіщо вчитися тобі? –
Все’дно не вийде Мономаха!

***
Про мене – не потрібен князь,
Є інтернет – усе від Бога –
Не гине з голоду карась,
Хоча йому – одна дорога.
Чуда`сія! Це наше теж,
Як-небуть діти підростають:
Ціна на сміх не має меж,
Коли човна перевертають.

***
Цибулька на вікні росте,
До сонця пнеться, зеленіє:
Це спостереження просте
Мене і радує, й рідні`є
Із вами, люди. Вже весна,
Набридло спати й байбакові:
Поезіє моя пісна,
Дай Бог тобі лише любові!

***
“Усі стояли на Майдані!” –
Хто навіть в Києві не був –
Аж смішно: жоден пан чи пані
У ЗМІ про себе не забув.
Але – серед героїв “Сотні”
Немає нинішніх базік:
Всі – нагорі, обранці й квотні,
Хто пересидів і не втік.

***
Рятуймо світ! Хто, як не ти,
Покличе теплий місяць квітень?
Чи й далі будемо брести
Холодними ярами стрітень?
Що ж, наші істини святі,
Їх не збагне якийсь Онисько:
Чи стали б зорі золоті,
Якби вони сіяли низько?

березень 2015р.