В зачарованiй сторонi

«В зачарованій стороні» Мій шлях

Узбіччям легше простувати,
Ґрунто`ва п’ят не забива,
Тож маю право мудрувати:
Земля – і мати, й голова.
Так, лізе поміж пальці порох,
Дошкулюють і камінці,
Але коли чатує морок,
Тримаю світоча в руці.
Лягає ніч, спиняє кроки,
Пора вже ватру запалить, -
Нехай вона зігріє боки:
“Сідайте, полум’я горить!”
І вже спиняються машини,
Одна чи дві, не треба більш;
Осінні гілочки шипшини
Самі заплутались у вірш.
А як уранці сонце буде
На відра міряти туман,
Здивовано спитають люди:
“Воно – це справді чи обман?”
… Слабеньких творів не буває,
Читати треба будь-які, -
Життя інакше не триває,
Часи завжди такі-сякі.
Можливо й дру`гі є чи інші,
Та не міняються шляхи:
Століттями малюють вірші
Діди, неначе дітлахи.
І парубок про душі пише,
Хоча письмо йому смішне:
“Вставай, пішли додому, Гришо, -
Чекати – зайве і дурне…”
Мій шляху, друже, дим та попіл,
Не всяк тобою промайне. –
Єдиний ти у мене клопіт:
Будь ласка, пропусти мене.

02.12.2014р.