Я народився навесні.
Собором не була хатина;
До ніг стелилася ряднина
І посміхалася мені.
Усе так швидко промайне:
Дідусь, бабуся, інститути,
Переконання, друзі, брути –
Торкнулося воно й мене!
Але не сталося зими,
Хоч і траплялася година,
Та я`кось відбулась людина
Разом із іншими людьми.
Хіба про себе? Травень, ось,
Кульбабить, стелиться, бузкує,
Стежина між трави вузькує,
Мов невеличка річка Рось…
Неподалік блищать церкви –
Там Київ, де ходив поетом,
Хоча вважав столицю геттом
І не казав на неї “Ви”.
Щось додалось у голові
Від того міста, вибірково,
Але так захотілось знову
Писати віршики нові!
Хай сам пишатимуся з них,
Але ж – зумів дожити літа,
Де наша сирота Просвіта
Чомусь вітає нас одних.
Впаде до більшої води
Струмок малий, веселий зовні, -
Біля крийниці відра повні –
Ходи напитися, ходи.
04.05.2014р.
Травень
© Copyright: Леонид Плыс, 2026
Свидетельство о публикации №126040600600
Свидетельство о публикации №126040600600
Рецензии