Графiтi

Мальованого – вистачає,
А справжнього, як від Різдва?
… Пішов козак у яничари,
Бо вже не пе;тра голова.
Там, у Боспорі, кажуть, тихо
“Ганьба” і “Зрада” не луна:
Тамтешній люд не кличе лихо,
Там і війна як не війна.
Це ми тут, вибилися в люди,
Не заперечуючи гріх,
Привикли бити себе в груди –
Найперша: батьківський поріг!
А як нема того порогу,
То ти вже нібито байстря? –
Вхопити б тітку-перемогу,
Що десь по світові пиря`!
Та грошенят, щоб і навчати
Злиденних пензлювати світ…
Так, це кінець, а де ж початок,
Де пізнавання, де політ?
Хто зна, та й на`що воно панству,
Коли поживи досхочу? -
Забудь, безріддю, про гетьманство
Й живи собі – гаразд, почув.
От тільки пишеться. Лукаво
З’їдають літери папір:
А раптом знову прийде слава
У кожен дім і кожен двір?
І сяде з нами біля столу –
Кожух до свитки притулись –
Від вихрестів до комсомолу:
Такі ми нині, не колись.
Змалює наші різні мизи
На пікселях веселий біс:
Хто зверху буде, решта знизу, -
Розумний взагалі не вліз:
Складає віршики понині
Та десь у стіл ті папірці,
Ще й сподівається: по спині
Отримає наприкінці.
Не люблять наші, йой, не дбають
Про істину, як за вітця, –
Та, слава Богу, не рубають:
Що взяти з того мудреця?
Хай каже, дивний, рецитує –
Писали ж навіть за царя –
От і замовк, не репетує,
Десь рушив, мабуть, за моря.
Подався знов у яничари? –
Сидів би вдома, плів своє, -
Як до небес шугають хмари,
І про зозулю, що кує
Нам, хазяям, многая літа,
А решту – на вівтар святий…
Темнішає, стихає вітер,
І місяць вийшов золотий.
А зорі – різнокольорові,
Немов дівчата по землі:
Як вам живеться, чорноброві,
Чи милують вас королі?
Ні па`ри з вуст, і я мовчати
Ось-ось почну, щоб не знайти
Незбутнього. Піду стрічати
Початок іншої мети.

30.12.2013р.