Слова мої, ви – дар, як місяць і батьки,
Мов сонце, що рідня і квітам, і мені, -
Нам довго бути ще на березі ріки,
Складати про любов неспівані пісні.
Усе воно таке мов той Волосожар:
Спинилися часи, живі ще козаки,
Блищать круті лоби з-під куряви мажар,
І п’ють Дніпро воли, немов чоловіки.
Ярило підійма сріблясту ковилу,
І птах якийсь малий до Бога полетів,
Зраділося комусь, чиєсь балу`-балу`:
Хтось ранок привітав, додому захотів.
Оце і ви, рядки, з’явилися мені,
Веселі та сумні – без вас нема пуття:
Неначе десь отам, в далекій далині
Пішло собі кудись іще одне життя.
Не буде зради, ні, кругом ідуть брати,
Хрестаті корогви`, і сестри мов дива:
Так хочеться й свої знамена понести,
Та залиши`ться вірш, бодай нові слова.
31.01.2013р.
Так хочеться й собi
© Copyright: Леонид Плыс, 2026
Свидетельство о публикации №126040309471
Свидетельство о публикации №126040309471
Рецензии